Паспортний режим путінської Росії посилюється

Нещодавно федеральні російські телеканали з захватом розповіли про нового громадянина РФ. Звуть його Коффі Гастон. Сам він із Того – держави із західної Африки, яка входить до групи найбідніших країн світу і за класифікацією ООН посідає 140-ве місце із 174 країн за соціально-економічними показниками.

Історія Гастона почалася з того, що він приїхав до Росії вчитися на архітектора, а потім підписав контракт із Міністерством оборони РФ і поїхав воювати до України. Був поранений, зараз проходить реабілітацію в Іркутську, де і став «росіянином».

Власне, війна наразі залишається чи не єдиним способом досить швидко отримати громадянство РФ. Бо на початку повномасштабного вторгнення це було запобіжним заходом для іноземців отримати на батьківщині тюремний термін за найманство.

Американське село і європейське місто

Широкого розголосу набуло отримання громадянства РФ американцем Деніелом Мартіндейлом, який шпигував у тилу ЗСУ. Паспорт РФ йому видали в так званому «представництві ДНР у Москві». Набагато менше пощастило іншому американцеві – Дереку Хаффману, який із дружиною Діаною та трьома дочками переїхали до підмосковної Істри. Вони отримали візи за програмою Кремля, спрямованою на залучення громадян країн Заходу, які, за твердженням Москви, тікають від «руйнівної неоліберальної ідеології».

46-річний зварювальник із Аризони Хаффман у відео, опублікованому в березні, заявив, що вони з дружиною хотіли покинути США через нібито проблеми із трансгендерним рухом і ЛГБТ-просвітою у школах. А вже у травні він заявив, що вступив до російської армії, крім того, не маючи жодного військового досвіду. Пояснив, що його головною мотивацією було отримання паспортів РФ для себе і сім’ї після року служби в межах державної програми натуралізації іноземців.

Але згодом Діана заявила, що її чоловік сподівався на небойову посаду або роботу «воєнкора». Натомість його направили на передову, незважаючи на те, що він пройшов лише короткий курс підготовки російською мовою, якою майже не володіє. «Він відчуває, що його кинули на поталу, і йому залишається покладатися тільки на віру, як і всім нам», – сказала вона.

До речі, сім’я Хаффмана проживає в селі, спеціально заснованому торік для американців, які покинули США через незгоду з «ліберальними гендерними нормами». Поселення було створено з ініціативи Тіма Кірбі – американського блогера, який живе в Росії із 2006 року. У 2018‑му він також отримав громадянство РФ і, за його словами, навіть, почав консультувати комітет Держдуми з питань міграції. Він стверджує, що доклав руки до указів Путіна, які полегшили еміграцію до Росії іноземців із Заходу. «В Америці я був ніким, а тут впливаю на державні справи», – хизувався Кірбі.

Насправді у відповідному указі Путіна йдеться про те, що громадяни 47 країн, включаючи США, можуть отримати приватну одноразову візу на 90 днів без іспитів і без урахування квоти на тимчасове проживання. Головне, щоб учасники цієї програми письмово заявили, що не схвалюють у своїй рідній країні «деструктивної неоліберальної ідеології» і мають намір жити в Росії відповідно до її традицій. Отже, з вересня 2024 року по березень 2025-го було видано близько 480 таких віз.

Плани щодо «американського села» були масштабними: кількість іноземців, які хочуть переїхати, оцінювалася тисячами, а розмір виділеної для них території – близько 30 гектарів. Але в підсумку, крім сім’ї Хаффманів, туди переїхала ще одна сім’я. Кожна з них отримала будиночок.

А ще в РФ є ціле місто для іноземців під назвою Доброград у Володимирській області, яке будують із 2012 року. До нього пропонують переїжджати радянським і пострадянським емігрантам. Їм обіцяють життя європейського рівня – з «бездоганною екологією, розвиненою інфраструктурою, держпідтримкою і справжніми сімейними цінностями».

На відміну від американського селища (в яке його мешканці мають інвестувати самі), у «європейський Доброград» кошти вкладає держава, проте проблеми з його розвитком однаково є. Роботи відстають від графіка вже приблизно на два роки, люди скаржаться на неякісний благоустрій, є перебої з електрикою і брак базових послуг.

До слова, віце-прем’єр РФ Марат Хуснуллін нещодавно визнав, що за забезпеченістю житлом Росія відстає навіть від найбідніших країн Європи. В середньому на одного росіянина припадає близько 30 м². Для порівняння: у Східній Європі – 35, у Китаї – 41, а в США – понад 60.

Багато іноземців, які отримали громадянство РФ, зрештою розуміють, що вони насправді, крім токсичного паспорта, отримали ще й незрозумілі податки і війну в Україні. І все це без повноцінних прав і свобод. Про подібні історії, звісно, знають на Заході й відповідно реагують. Зокрема, за перші шість місяців цього року за програмою добровільного переселення співвітчизників до РФ переїхали 11,6 тисяч осіб, що стало мінімальним показником за 11 років. Для порівняння, торік за аналогічний період переїхали 15,4 тисяч осіб. До того ж за весь минулий рік програмою скористалися лише 31,7 тисячі осіб – мінімальний показник за 14 років.

Але ключовим стримувальним фактором стала обов’язкова військова служба для нових громадян Росії, чия влада, що називається, навіть, «абсолютно не вміє в піар». Рік тому глава Слідчого комітету Олександр Бастрикін хизувався виявленням 30 тисяч осіб, які отримали паспорт РФ, але ухиляються від взяття на військовий облік. 10 тисяч із них, за словами Бастрикіна, одразу були відправлені на війну в Україну. Що, звісно, аж ніяк не сприяло бажанню інших іноземців ставати громадянами Росії.

Українців в РФ не пускають далі аеропорту

Проте, у будь-якому випадку, ця військова складова загальної картини демографічної вирви, в яку скочується Росія, звичайно, не змінила. Не допомогли її скоротити й українці з тимчасово окупованих територій (ТОТ). До них ставлення ще гірше, ніж до узбеків, таджиків, американців чи тих самих тоголезців. Широко відомою стала історія з українкою, яка жила у знаменитому маріупольському Будинку з годинниками. Його мешканці тепер позбавлені права на відновлену будівлю, яку продали новоселам із Росії.

Історія не нова. На всій ТОТ місцева «влада» конфіскувала тисячі квартир, оголосивши їх «безгосподарними». А їхні юридичні власники – українці, які втекли від війни, – зіткнулися із системними перешкодами під час  повернення та підтвердження права власності або принаймні отримання компенсації. У березні 2022 року ракета пробила діру в Будинку з годинником. «Тоді ми зрозуміли, що нам нікуди повертатися», – розповіла одному із західних видань Олена Пудак, яка за кілька днів до цього втекла з міста разом з чоловіком і трьома дітьми, залишивши ключі від материнської квартири сусідові.

Незважаючи на пошкодження, мешканці будинку, що залишилися в Маріуполі, сподівалися, що історична цінність будівлі гарантуватиме її збереження. У генплані реконструкції Маріуполя, який затвердив Путін у 2022 році, Будинок із годинником був відзначений як такий, що підлягає саме реставрації.

Але бульдозери приїхали вже наприкінці 2022 року. Коли почалися будівельні роботи, мешканці звернулися до «офіційних органів ДНР». Їм відповіли, що закон змінився – і вони більше не мають права жити там, де жили, і їх можуть переселити. У листі Путіну вони виклали свою позицію. Відповіді не надійшло, і наприкінці минулого року суд виніс рішення не на їхню користь.

Тим часом мати Олени Пудак спробувала повернутися до Маріуполя, щоб хоча б спробувати отримати компенсацію за свою квартиру. Їй відмовили у в’їзді вже в аеропорту Шереметьєво – єдиному законному пункті в’їзду для українців. Жодних пояснень не надали.

Проблема з українцями, які намагаються (із різних причин) потрапити в РФ чи у свої домівки на ТОТ, настільки болюча, що навіть, Z-блогери переймаються питанням: «хіба на таке ставлення очікували ті, кого ми називали ˮбратами й сестрамиˮ та закликали ˮповертатися в рідну гаваньˮ».

Колаборанти на кшталт Царьова розповідають історії, як «жінка з України приїхала з дорослою дочкою додому, в Росію. П’ять днів тривала дорога. Кошти збирали довго. Всього таких людей прибуло рейсом у Шереметьєво близько сотні, пропустили тільки двох, решта – полетіли назад». Царьов радить: «Тут головне – не скаржитися. А то заборону до 2045 року можуть вліпити. А можуть і до 2065…»

Отже, громадянинство РФ – це навіть не ілюзія «альтернативи» України, країн Заходу чи Центральної Азії, а нікчемна «корочка», яку до того ж легко розтоптує власне путінський паспортний у всіх сенсах режим.

Укрінформ