Сюле Укшіні: Без протистояння минулому Балкани залишаються заручниками сербської гегемонії та російського впливу

Європа повільно діяла щодо Балкан, і цей підхід завдав шкоди Косову, а також самому Європейському Союзу. Саме це колишній дипломат Сюле Укшіні каже в інтерв’ю для The Geopost. “Сербія не відмовиться від Росії, не відмовившись від своєї гегемоністської позиції”, – наголошує Укшіні, говорячи про гру сербської держави у два “стільці” між Заходом та Росією.

Говорячи про дестабілізуючу роль Росії в регіоні, вплив Сербської Православної Церкви на гегемоністські проекти Сербії та подвійну гру, яку Белград продовжує грати між Заходом та Сходом, він закликає до чіткішого та рішучішого підходу Заходу до Балкан і особливо до Сербії. Він підкреслює, що без реальної конфронтації з минулим регіон залишатиметься заручником старої гегемоністської політики.

Повне інтерв’ю:

Укшіні: Є професор із Потсдама, і справа не в тому, що він це сказав, а навіть без його слів мені це здається цікавим, бо я часто маю враження — навіть у нинішніх аналізах — що люди дивляться на речі надто короткозоро. І він каже, що не можна вирішити деякі сучасні проблеми, не знаючи добре подій XIX століття. Ваше запитання також має такий зв’язок. А спроба Росії розширитися в бік Азії та програні війни з Японією залишають Росії лише одне рішення: досягти Середземномор’я або через Босфор, або через Балкани. А оскільки Османська імперія розташовувалася на Босфорі, а точніше, за нею були інтереси самої Великої Британії в протоках, увага Росії була зосереджена на Балканах. І поворотним моментом, або моментом, коли її вплив відчувся на Балканах, безсумнівно, була Східна криза 1875-1878 років. Саме тут Росія почала шукати клієнтуру на Балканах. Одним із її найсприятливіших клієнтів є Сербія, і через Сербію вона намагається досягти Адріатики. І саме тут виникає ідея територіальної експансії. І, звичайно, Австро-Угорщина також у цій грі.

Річ, однак, полягала в тому, що в той час, коли європейська концепція та європейські відносини ще не були такими, якими вони є сьогодні, Росії вдалося знайти союзників навіть у складі великих держав: вона знайшла Францію, вона знайшла Велику Британію і, виходячи з цієї передумови, змогла реалізувати свої інтереси по частинах. Навіть на конференції Святого Стефана, Берлінському конгресі, а потім і на Лондонській конференції. І саме на Лондонській конференції виникло питання Косова, на якому Росія підтримала Сербію та її територіальні претензії.

Однак їй не вдалось отримати сербський доступ до Адріатики, оскільки вона зіткнулася з сильним опором Австро-Угорщини. Метою було провести лінію через Сербію і таким чином створити канал для проникнення Росії. І в мене складається враження, що вони, очевидно, тут його мали, і це також турбувало Едварда Грея, тодішнього міністра закордонних справ Великої Британії, який своєю нейтральною позицією певною мірою не підтримував Росію, коли її закликали до складу Антанти, тим самим перешкоджаючи Росії вийти з неї.

Однак, якщо ці проблеми на Балканах є спадщиною XIX та початку XX століть, то насправді вони зумовлені саме клієнтелістською та гегемоністською позицією, що існувала на той час, або панславістською ідеєю, яка була задумана в Москві, а потім втілена в життя Белградом.

The Geopost: Ця панслов’янська ідея також згадувалася під час останнього візиту Сербського патріарха Іринея, зустрічі з Патріархом Московським Кирилом та зустрічі з Путіним. Як ви оцінюєте вплив Православної Церкви та якою мірою Росія стверджувала свій вплив через Православну Церкву на Балканах?

Укшіні: Мене іноді дивують молоді європейські дипломати. Вони не дуже добре знають роль цієї частини Православної Церкви. Навіть у рамках Османської імперії існувала своєрідна коаліція, своєрідна співпраця між Російською та Сербською Православними Церквами для досягнення гегемонних цілей, тому що Православна Церква завжди ототожнювала національне питання з релігійним. І навіть у війнах 1990-х років церква була на службі політики.

Те ж саме стосується Росії. І за цих умов навіть сучасна Сербська церква, яка стверджує, що прагне нових поступок у Косові, опікується не питанням прав сербів, а розпуском держави Косово та реалізацією ідеї Великої Сербії. Бо, як зазначає сербська історикиня Латинка Перович, існування держави Косово, по суті, є перешкодою для ідеї Великої Сербії. І в цьому контексті Сербська церква є потужним інструментом або третім інструментом поряд із політичними елітами, третім інструментом, який служить проекту “великої держави”.

І тому саме за часів Мілошевича, а також у попередні періоди, націоналістичні міфи та війни чи індоктринація, отруєння громадської думки в Сербії постійно здійснювалися сербськими церквами, які замість молитов до Бога та релігійних служб проводили ідеологічні, політичні та гегемоністські служби. А церква є лише політичним інструментом, що служить політиці експансії.

І ви бачили це в останній заяві: сербський патріарх із Косова говорить про неправдиві речі, бо у нас тут також є міжнародна присутність, але водночас він також говорить про меседжі Вучича про те, що Вучич прийде і не слухатиме Європу.

Однак, я вважаю, що ні Сербська церква, ні Росія не винні. Я думаю, що європейська поведінка щодо Балкан була надто повільною. Мушу визнати, що Європейський Союз говорить про європейську інтеграцію з моменту падіння Берлінської стіни 35 років тому. Холодна війна тривала 45 років. 35 років – це довгий час. Європейський Союз рухався зі швидкістю равлика і створив тут прогалину, яку Росія використала на свою користь. Росія використала ту саму лазівку у випадку Косова, де деякі країни Європейського Союзу фактично підірвали успіх Заходу на Балканах і в Косові через відсутність підтримки Ахтісаарі та незалежності.

І я часто кажу, що такий підхід країн ЄС не лише зашкодив Косову, але й пошкодив позиції самого Європейського Союзу. Брюссель насправді також має нести відповідальність за цю ситуацію, яка виникає, за цю нестабільність, тому що Брюссель завжди проводив клієнтелістську політику на Балканах, а Сербії не було надано жодної реальної можливості змиритися з минулим.

І бачите, лише на цій підставі нас змушують утримувати церкву в університетському кампусі, відкриту Арканом. Я нічого не маю проти церковних будівель, але це церква Аркана чи Мілошевича.

А що потрібно культовому об’єкту в університетському кампусі? І ми ніколи не бачили, щоб Сербська Церква дистанціювалася, займала дистанціюючу позицію проти твердження, що церква була побудована без нашої зацікавленості, без релігійної місії та з наміром образити та ігнорувати албанців.

Я думаю, що, як каже один іноземний автор, Сербська Православна Церква також була центром антисемітизму. А заснування Сербської держави та її розширення з Пашалика в Белграді були ініційовані на таких передумовах: етнічні чистки, боротьба з меншинами, і понад усе це Сербська Церква постійно та безперервно стояла за цим проектом, який, звичайно, також підтримували Російська Православна Церква та російські політичні кола в Москві.

The Geopost: Зараз у світі відбуваються серйозні зміни. Сербія з її подвійною грою на Захід, Росію та Китай, іноді сприймається Заходом позитивно, але з нашої точки зору це виглядає інакше. Де ви бачите Сербію та загальний російський вплив на Балканах?

Укшіні: Мені здається наївним очікувати, що Сербія стане прозахідною, тому що в основах існування та формування сербської держави завжди існували дві течії, між Сходом і Заходом, і вони перебували в стані перманентної війни, але тут їх завжди використовували для отримання привілеїв та вигод як від Сходу, так і від Заходу.

Я думаю, що Сербія повинна мати свободу вирішувати, куди вона хоче йти. Я шкодую про цю вимогу, але Сербія експлуатує її найжорстокішим чином. Я також знайшов документ Міністерства закордонних справ Німеччини 1990-х років про те, як підійти до Сербії. Це було під час Боснійської війни та окупації Косова.

Навіть тоді Захід дотримувався майже тієї ж методології. Ми повинні наблизити Сербію, тому що це важлива країна на Балканах, щоб вона не перейшла до Росії. І бачите, три десятиліття потому ми все ще дотримуємося цієї риторики. Я думаю, що суть у тому, що вони повинні визнати волю албанців бути частиною євроатлантичних процесів та інтегруватися. Водночас для Сербії може стати зрозуміло, що вона може туди йти. Я думаю, що, пропонуючи чітку євроатлантичну перспективу для Косова, Сербія отримає сильніший сигнал про те, що країни, які оберуть цей шлях, можуть досягти прогресу. Однак, якщо Сербія відкриватиме один розділ за іншим без жодних зобов’язань і водночас накладатиме санкції на жертв, таких як Косово, це не сприятиме проведенню нею політики прагматизму щодо Заходу.

Все, що було далі, на мою думку, було політикою патронажу та політикою, яка розігрувала політичну карту. Я бачив те саме в конфіденційних німецьких документах, Тадич також представив це таким чином, що якщо ви мене не підтримаєте, виникнуть екстремістські настрої.

Вучич використовує те саме: “Підтримайте мене, бо прийдуть більш радикальні люди, ніж я”. Історія Сербії, а точніше вся історія Сербії, розвивалася саме в цьому ключі, де розігрувалися або використовувалися дві карти, а саме: карта Заходу та карта Сходу. Але ми повинні чітко розуміти одне: Сербія не відмовиться від Росії, не відмовившись від своєї гегемоністської позиції. І на цій підставі мовчазна позиція Заходу щодо цієї доктрини (для мене це мовчазна позиція) мені здається неправильною. Бо якщо ми подивимося на події 1914 року, як відбувся атентат у Сараєві, Першу світову війну та справу Банської, то складається враження, що ви інтерпретуєте нинішні дії Вучича. Дзвінок посла, дзвінок Росії, віктимізація сербів – це метод і календар, за яким діє сербська політика.

/The Geopost