Голокост, Освенцим, Буча, Ізюм: чому уроки минулого важливі для України і світу сьогодні

Шелі Сіон було вісім років, коли в її життя увірвалась війна. 11 березня 1943 року її родину разом із єврейською громадою депортували з рідного міста Штіп, яке нині знаходиться на території Північної Македонії. 

В її пам’яті назавжди закарбувався стукіт у двері на світанку, коли німецькі та болгарські солдати силоміць виганяли людей із рідних домівок. Їх посадили в переповнені потяги та доправили до “Монополю” (так називали тютюнову фабрику в Скоп’є). Три тижні голоду і страху завершилися транспортуванням до Треблінки, другого за величиною табору смерті після Аушвіц-Біркенау, де майже всіх новоприбулих знищили протягом шести годин.

Шелі вдалося вижити. Вона була єдиною дитиною зі Штіпу, яка дивом врятувалася. Дівчинка втекла до Косова, де знайшла прихисток у маленькому селі поблизу Джякови. Переховувала й годувала її, ризикуючи життям, албанська родина.

Після війни прізвище Шели значилося серед загиблих у списках жертв Голокосту, а також фігурувало на меморіальних дошках у Македонії та Треблінці. Вона довго зберігала мовчання і лише через 60 років після порятунку наважилася розповісти свою історію.

Сьогодні 90-річна Шела Альтараз живе в Ізраїлі. Її невістка, юристка Ефрат Барух-Альтараз, написала книгу “Македонське сонце” про восьмирічну дівчинку, яка пережила Голокост. Днями ця книга побачила світ у перекладі з івриту на албанську. Як каже Ефрат, це її спосіб висловити вдячність албанському народу.

“Під час Голокосту албанська нація була променем світла в морі темряви. Нація, яка вміла вчинити правильно і по-людськи проти всього навколишнього зла”, – каже вона.

Історію Шели Альтараз авторка представила минулого тижня в Національній бібліотеці Приштини під час заходів, присвячених 80-й річниці визволення Освенцима та Міжнародному дню пам’яті жертв Голокосту. Пам’ятну подію організували посольства Ізраїлю та Німеччини в Республіці Косово. Вона також приурочена до інших важливих історичних віх: цьогоріч минає 80 років із часу завершення Другої світової війни та 60 років від встановлення дипломатичних відносин між Німеччиною та Ізраїлем.

В амфітеатрі Національної бібліотеки зібралися посли, члени дипломатичного корпусу, науковці, журналісти, представники єврейської громади та духовенства. Особливого значення події надала присутність нащадків Праведників народів світу – людей, які в роки Другої світової війни рятували євреїв від знищення. Під час Голокосту, відомого як Шоа, нацисти вбили шість мільйонів євреїв. За даними Українського центру вивчення історії Голокосту, чверть цих жертв були українськими євреями.

В пам’ять про загиблих почесні гості заходу запалили свічки. Першою це зробила екс-президентка Косова Атіфете Яхьяга.

Нацистський табір смерті Аушвіц поблизу Освенцима став символом людської жорстокості та страждань.

“Це був епіцентр систематичної кампанії знищення єврейського народу”, – зазначила у своїй промові посол Ізраїлю в Косові Тамар Зів. На цій “фабриці смерті” жорстоко вбили понад мільйон євреїв, ромів, людей з інвалідністю, представників ЛГБТКІ+, расових меншин і політичних дисидентів.

Заступник посла Німеччини в Косові Маттіас Конрад навів вражаючі цифри: в Аушвіці загинули від 1,1 до 1,5 мільйона людей, зокрема щонайменше 230 000 дітей.

“Аушвіц означає індустріалізоване, навмисне знищення цілого народу. Це злочин, спланований і виконаний з жахливою ефективністю простими людьми – нашими предками”, – ці проникливі слова німецького дипломата пролунали у гробовій тиші.

Здавалося б, через 80 років після визволення Освенцима антисемітизм і злочини на його ґрунті мали б назавжди залишитися в минулому. Але цього не сталося. Світ знову спостерігає його зростання – у Німеччині та багатьох інших країнах. Жахливі напади ХАМАС на Ізраїль 7 жовтня 2023 року стали найбільш кричущим прикладом. Мова ворожнечі знаходить нові платформи, а історична правда дедалі частіше заперечується…

У контексті пам’ятних днів і вшанування жертв Голокосту важливо не забувати про історичні паралелі, на які звертає увагу керівник Українського центру вивчення історії Голокосту Анатолій Подольський.

“Табір Аушвіц став символом Голокосту в Західній Європі, а Бабин Яр – у Східній Європі. Аушвіц – це символ вбивства в таборах, а Бабин Яр – символ масових розстрілів на місцях”, – зазначив він в ефірі Радіо Культура.

Злочини націонал-соціалізму й комунізму так і не були належним чином засуджені, констатує Подольський. Як наслідок, “у 2022 році ми знову побачили, що людина здатна на геноцид”.

“Зараз ми, громадяни України, як євреї в часи Гітлера. Ізюм, Ягідне, Буча – це ознаки геноциду”, – наголошує історик.

Він додає: якщо притомні люди кажуть “ніколи знову”, то росіяни заявляють “можемо повторити”. Саме тому українці мають захистити свою державність, адже Голокост, ГУЛАГ і голод завжди можуть повторитися.

Людмила Макей, світлини авторки та прес-служби German Embassy Pristina

/The Geopost