Ігор Тодоров: Росія веде тотальну війну проти Заходу і Балкани є одним із найважливіших фронтів

Росія веде гібридну війну не лише проти України, а й застосовує свої важелі впливу на різних рівнях: політичному, інформаційному, економічному, культурному. Її мета – підірвати довіру до західного світу зсередини та створити нові вогнища конфлікту. З приходом до влади американського президента Дональда Трампа ці загрози стали ще більш реальними.

Про це в ексклюзивному інтерв’ю The Geopost професор Ужгородського нацуніверситету, доктор історичних наук Ігор Тодоров (Україна).

Повністю інтерв’ю тут: 

The Geopost: Нещодавно у Ватикані відбулася зустріч президентів Америки і України. То була перша зустріч після інциденту між Володимиром Зеленським та Дональдом Трампом в Овальному кабінеті. Яке значення вона має для перспективи миру?

Тодоров: Дійсно, фото президентів Зеленського та Трампа в базиліці Святого Петра облетіло весь світ. Трактувань було дуже і дуже багато. Але, на мій погляд, не варто тішитись позитивними коментарями, навіть якщо вони лунають з боку росіян, які кажуть, що Трампа дияволи чимось напоїли і він змінив свою точку зору стосовно війни та України. Навіть дописи Трампа в соцмережах, де він каже позитивні слова про президента України, небагато вартують. Заяви з боку його найближчого оточення – малоосвічених посіпак, які очолюють зовнішньополітичні дії Сполучених Штатів – не дають підстав для оптимізму. Бо насправді оці потуги припинити війну “негайно”, навіть доволі критична оцінка з боку Білого дому ініціативи Путіна щодо припинення вогню під час їхнього святкування Дня перемоги у “Великій Вітчизняній війні” – все це радше свідчить про прагнення не зіпсувати їм свято “побєдобєсія”…

Виходить так, що перспектива припинення війни не є реальною, на мій погляд. Росія ні на крок не відійшла від своїх вимог. Про це свідчить нещодавнє інтерв’ю міністра закордонних справ Лаврова. Вони фактично спрямовані на це від самого початку: ліквідація української держави, знищення українського населення з українською ідентичністю і відновлення імперії саме за рахунок України. Тому думати, що перспектива миру є реальною, на мій погляд, не варто. Бо вимоги, які висуваються Сполученими Штатами – навіть у формі ультиматумів – щодо юридичного визнання російського контролю над Кримом та фактичної окупації чотирьох українських  областей – є категорично неприйнятними для України. В цих питаннях як був глухий кут, так і залишається.

Тож думати, що Трамп прийде і все порішає – це фантастика. Хоча він повторював 65 разів під час передвиборчої кампанії, і вже ставши президентом, що вирішить “український конфлікт” за 24 години. Пройшло 100 днів його президентства, а ситуація не покращилася. Більш того, ми спостерігаємо те, що Сполучені Штати все більше стають на бік Росії. Повторюються саме російські наративи щодо причин війни та можливостей її закінчення.

На жаль, із нашого вітчизняного інформаційного простору зникло поняття перемоги. На мій погляд, цього не можна допускати. Бо як казав німецький політик Пісторіус, Трамп пропонує фактично капітуляцію України, і для того не потрібні були “миротворчі посередницькі зусилля” американської адміністрації.

Поки що перспектива доволі сумна. Але водночас ми спостерігаємо тенденцію на зростання ролі Європи і Європейського Союзу, і Великої Британії передусім в контексті допомоги Україні, військової зокрема. Можна сказати, український вектор став однією з причин погіршення відносин серед союзників по НАТО. Бо вимоги щодо визнання Криму російським докорінно порушують принципи міжнародного права – зокрема, територіальної цілісності та недоторканності кордонів.

Але з точки зору американських інтересів така позиція може виглядати логічною, бо територіальні претензії (США – ред.) до союзників по НАТО зберігаються. Наприклад, щодо Гренландії – території, яка належить Данії. А нещодавно після недавніх парламентських виборів у Канаді Трамп виявив сподівання, що новий прем’єр-міністр зробить Канаду 51-м штатом. Це, зрозуміло, нонсенс, але така сучасна сумна реальність.

The Geopost: Трамп і його команда змінили світовий порядок, норми міжнародного права вже не діють. Усе це створює реальну загрозу, що Сполучені Штати можуть вийти з переговорного процесу і взагалі із процесу підтримки України. Чи готова Європа до таких викликів?

Тодоров: Дійсно, така небезпека існує, але це не питання сьогодення. Бо, з іншого боку, лунають вислови стосовно того, що Сполучені Штати не вийдуть з переговорного процесу, хоча сенс цього переговорного процесу залишається під питанням.

Щодо Європи, то створення “коаліції рішучих” свідчить про усвідомлення традиційними європейськими політиками того, що відбувається. Це усвідомлення базується на розумінні того, що ліберальна демократія, демократичні цінності, на яких тримається Європа, і які записані в преамбулі Північноатлантичного договору, все ж таки зберігають цінність для європейців. Звісно, в межах своєї можливості, вони будуть і надалі допомагати Україні. Інше питання: чи достатньо цього? Тут однозначної відповіді немає.

Втім, на жаль, інших альтернатив для нашої війни – війни за незалежність, за існування України і українського народу – поки що не існує. Тому ми сподіваємося на те, що Європа збереже своє позитивне ставлення до України і свою підтримку. Більш того, вона має її збільшити в конкретних умовах позиції Сполучених Штатів.

The Geopost: Це дуже серйозний виклик, зважаючи на те, як активізувалася російська пропагандистська кампанія в Європі і у світі. Як Росії вдається  переконувати світ у тому, що не вона є країною агресоркою, а Україна винна у війні, яку Росія називає “спеціальною військовою операцією”?

Тодоров: Не можна сказати, що російські наративи перемогли і панують у світі. Але Росія вкладає шалені гроші у пропаганду, де є наративи про “український нацизм”, про загрозу Росії з боку України, що російська “спеціальна військова операція” була кроком на упередження дій України.

Все це для певних суспільних верств спрацьовує. Чому спрацьовує? Навіть, якщо не брати до уваги шалені гроші, які вкладаються в пропаганду. На жаль, у Європі (і не лише в Європі) існують такі собі ліберальні стереотипи: що можна домовитися десь посередині, треба врахувати іншу точку зору. Їх розповсюджують інтелектуали, навіть науковці та експерти в європейських країнах, і Росія вдало користуються “корисними ідіотами”. Така небезпека, безумовно, є дуже і дуже серйозною. Але мені здається, абсолютна більшість європейських лідерів (за виключенням Віктора Орбана та Роберта Фіцо) все ж таки розуміють, що відбувається, і більшість громадської думки в європейських країнах підтримує Україну.

До речі, і в Сполучених Штатах, незважаючи на фактично проросійську позицію адміністрації Трампа, все одно залишаються вірними ідеї підтримки України, підтримки демократії. Але здається, американська адміністрація не дуже звертає увагу на громадську думку у власній країні. Треба, звісно, цьому протистояти. Україна дуже обмежена в своїх можливостях протидії, хоча це не означає, що ми не мусимо цього робити. Втім, саме наші партнери в європейських країнах, в більшості, я підкреслюю, стоять на саме таких проукраїнських позиціях.

Але все одно небезпека існує, бо російська пропаганда діє в таких популістичних, маргінальних колах європейських країн. Враховуючи те, що Європа – це демократична територія, завжди є небезпека того, що ці проросійські популістські партії можуть отримувати більшу популярність.

Можуть навіть теоретично прийти до влади. Сподіваюся, цього не відбудеться, але таку небезпеку теж варто враховувати. І треба протидіяти на всіх рівнях: публічної і класичної дипломатії, через власні медіа, через культуру, і тому подібне.

Ми знаходимося, можна сказати, в стані тотальної війни з Росією. Це не лише фронт на сході України, а й це гібридний фронт на всіх рівнях.

До речі, є ймовірність, що недавній випадок в Європі (блекаут в Іспанії та Португалії, який зачепив низку інших країн ЄС – Ред.), пов’язаний з енергетичним забезпеченням, теж є діями саме з боку Росії. Це ще не доведено, але дуже просто констатувати, кому це вигідно. Звісно, ми знаємо кому.

The Geopost: Ми знаємо, який серйозний вплив і сферу інтересів Росія має на Балканах, особливо в Сербії. В Белграді працюють офіси Russia Today і Sputnik, які цілодобово транслюють кремлівську пропаганду. Деякі аналітики припускають, що Балкани можуть стати і наступною гарячою точкою Європи, якщо війна в Україні не зупиниться. Чи має підстави таке твердження?

Тодоров: На мій погляд, має. Я вже сказав, що Росія веде тотальну війну проти Заходу і Балкани є одним із найважливіших фронтів, бо в деяких країнах, передусім в Сербії, Боснії і Герцеговині, навіть у Хорватії є підверті проросійські політики. Тому Росія робить все для того, щоб скористатися можливістю загострити традиційні протиріччя, які існують на Балканах, на власну користь. Це і можлива спроба відволікти увагу від війни в Україні. І, головне, домогтися реалізації власних геополітичних інтересів на Балканах. Поки до жорсткого протистояння справа не дійшла, але Росія працює над цим. Треба максимально протидіяти в будь-якій площині, аби Балкани не стали знов гарячою точкою./The Geopost