Катерина Шимкевич: І Вучич, і Фіцо є “стовпами м’якої сили” для Путіна. Вони постійно перебувають в орбіті Кремля (частина 1)

На Балканах під виглядом науковців, громадських організацій та культурних установ працює широка мережа агентів впливу Кремля, які поширюють наративи “русского міра”. Водночас Україна має унікальний досвід боротьби з дезінформацією та пропагандою, який може стати в нагоді демократичним країнам в умовах гібридної війни.

Про це в ексклюзивному інтерв’ю The Geopost розповіла кандидатка історичних наук, доцентка кафедри права і публічного управління Запорізького інституту економіки та інформаційних технологій Катерина Шимкевич, яка також є засновницею громадської організації “Аналітичний центр балканських досліджень”.

Повністю інтерв’ю тут:

The Geopost: Приводом для нашої розмови стала новина про першу річницю від дня виходу журналу “Міст. Україна-Балкани”, який виходить за сприяння громадської організації “Аналітичний центр Балканських досліджень”. Це нагода поміркувати не лише про стосунки України і країн Балканського півострова, а й українську балканістику загалом. Тож запитання до вас: як виглядає сьогодні українська балканістика?

Шимкевич: Дуже гарна назва, але, на жаль, немає такого поняття, на мою думку. Можливо, мої колеги, які займаються цим регіоном, будуть сперечатися, але немає такого поняття, як українська балканістика. Є окремі дослідження по Балканах, але вони здебільшого присвячені або Болгарії, частково країнам колишньої Югославії. А чогось такого комплексного, грунтовного по всім країнам, які включає Балканський півострів, немає. У нас є дуже давно сформовані історичні зв’язки з Болгарією. Відповідно, існує потужний пласт болгаристів (принаймні станом до початку повномасштабної війни).

Я б могла б назвати декілька центрів, де у нас розвивалася саме болгаристика. Це Одеса, Харків, Запоріжжя, де найбільше проживає болгар. Трохи розвивалося те, що пов’язано з греками: це Маріупольський державний університет, який наразі переміщений до Києва, та Одеса. Дещо займалися вивченням греків в інших містах, але сказати, що це комплексний напрямок, не можна.

З іншими країнами ситуація складніша. Чернівці мають певні напрацювання по Румунії – це пояснюється близькістю і транскордонними різними зв’язками. Країни колишньої Югославії досліджують всі, тому що це актуально й важливо з 2014 року.

Люди бачать, що ці теми лягають на наше тло, і починають проводити якісь паралелі, що не є завжди правильним. Є навіть захищені дисертації, якщо говорити про науковий, академічний рівень. Частину з них було захищено ще на початку 90-х років. Коли я писала власну дисертацію, я намагалася подивитися, що вже є в цій галузі.

Найбільше досліджень присвячено Югославії, є одна чи дві дисертації по Македонії. Здається, була одна дисертація по Сербії, досить багато по Хорватії, по Словенії. На жаль, це все фрагментарно. Ми постійно наголошуємо, що цей напрям треба розвивати. Але регіон Західних Балкан здебільшого включають до ширшого контексту Південно-східної Європи. Відповідно, його не виокремлюють.

Бракує фахівців, які б поєднували знання мови з глибоким розумінням культури, особливостей менталітету, лінгвістики, історії. У нас також практично немає знавців із міжнародних, регіональних відносин, які б спеціалізувались по цьому регіону – а він являє собою геополітичну “Балканську шахівницю” в мініатюрі. Там залучено багато акторів: США, ЄС, Китай, Росія, навіть Україна, яка, до речі, вже починає активно просувати своїй позиції.

Чому не готують фахівців? Тому що в університетах переважають студії, які називаються або європейськими, або студіями Південно-Східної Європи. Студенти дуже мало знають про те, що, наприклад, Чорногорія, Хорватія – це нетипові морські країни. Є дружні до України країни: Албанія, Косово, Північна Македонія. І одразу виникають певні паралелі.

Про Косово знають всі. Починаючи з 2014 року, хто тільки не “натягував сову на глобус”, намагаючись порівняти Крим та Косово! Але це здебільшого публіцистика. На жаль, на рівні науково-академічного підходу, щоб можна було говорити про університетський курси чи окремий напрямок, як, наприклад, балканістика – такого у нас поки що немає. Це моя особиста точка зору, можливо досить пряма. Але зацікавленості в цьому регіоні поки що немає такої, як хотілося. Вона є спеціальною і здебільшого ситуативною.

The Geopost: Водночас Україна має бути зацікавленою в тому, аби протистояти навалі російської пропаганди на Балканах. Чи є в нас для цього реальні можливості?

Шимкевич: Думаю, що ви в медійній сфері більше за мене знаєте, які механізми можна розробляти і як їм протистояти, враховуючи, що Russia Today мовить не тільки і Сербії. Вони віщають і на частині Косова, де північні муніципалітети не контролюються центральною владою. Це і Чорногорія, і Баня Лука з Республікою Сербською в складі Боснії та Герцеговини. Це навіть частина Північної Македонії, як не дивно. Вони (кремлівські пропагандисти – Ред.) присутні не тільки в Ютубі. Минулого року вони запустили супутникове телебачення, активно просувають Telegram-канали.

Що мені подобається в Україні: ми перейшли від звичайного фактчекінгу до вироблення механізмів боротьби з дезінформацією та пропагандою. Це досвід, яким нам потрібно пишатися і не мовчати про нього. Бо в більшості балканських країн все зводиться лише до фактчекінгу. Словенія, Хорватія, Румунія, Болгарія дуже пишаються тим, що вони активно протистоять російській пропаганді. Але це, знову таки, лише фактчекінг. Звісно, у них є багато різних регіональних об’єднаних мереж, і Західні Балкани окремо об’єднані в такі мережі фактчекінгу. Європейський Союз створив окремі медіахаби боротьби з пропагандою для Словенії і Хорватії, для Румунії та Болгарії, країн Західних Балкан, але це ж рівень фактчекінгу. Що таке фактчекінг? Ми беремо факт і пояснюємо, чому це неправда. А далі?

А от Україна за останні 10-11 років, коли проти нас почалася агресія і посилилася гібридна війна, вже має ці механізми протидії, і ми маємо ділитися ними з нашими колегами.

The Geopost: Наслідком такої ситуації стали результати виборів у країнах Балканського півострова.

Шимкевич: Так, особливо ті, що знову показала Румунія. Грудневі вибори в Румунії довели, що фактчекінг потрібно замінювати на активні механізми боротьби з пропагандою та дезінформацією, хоча б на рівні Тік Току. Але грунтовних висновків румуни не зробили. Як, в принципі, і українські експерти, які намагаються цим займатися. Росія це все провокує. В кожній країні є внутрішні проблеми. Росія їх не придумує, вона їх каталізує. Ті ж самі проблеми, які існували в Румунії в грудні 2024-го року, залишились у травні 2025-го. Це економічна ситуація, якою люди незадоволені. Це корупція, постійна зміна влади від однієї партії до іншої, тобто ніяких змін. Люди живуть у надії щось поміняти, але змін не відбувається.

Як результат – переміг один проросійський кандидат, тепер ми бачимо перемогу іншого. Ну, що змінилося? Просто проєвропейські кандидати набрали трошки більше голосів. Так, буде другий тур. Але є загроза, що цей кандидат може прийти до влади. Це свідчить про те, що внутрішні проблеми не розв’язуються. А Росія поміняла тактику – тепер вона їх підігріває не так явно. Це якраз те, про що ви мене запитували стосовно механізмів протидії пропаганді, і саме Україна може їх показати.

Наприклад, у Румунії наявні російські центри при університетах: Русскій центр, Русскій дом. Чого вони досі існують? Ну, закрийте їх! Це ж угода про культурно-наукову і технічну співпрацю. Цю співпрацю достатньо розірвати, тому що довести, що такі інституції ведуть пропагандистську роботу, дуже просто: ви відкриваєте сайт і дивитесь, які вони заходи проводять. У Румунії немає великої російської етнічної діаспори, відтак не йдеться про утиски права росіян. Звісно, Москва на це подивиться по-іншому.

Можна все промоніторити. Це не є компетенцією Європейського Союзу. Такі інституції, як Русскій центр, Русскій дом, русскіє кабінєти, мають закривати тільки національні уряди. Це перший низинний рівень, але їх потрібно закривати. Загреб – закрив. У Любляні закрили, але в Маріборі вони продовжують діяти. У Болгарії, Греції є, про Сербію я взагалі мовчу. Це розсадники шпигунства, поширення пропаганди, з якою потрібно боротися. Це величезна робота.

Наприклад, українські науковці, вчителі можуть поділитися, як працювати з темами по історії. По мірі наближення 9 травня цей апарат “побєдобєсія” видно практично в усіх балканських країнах. І не лише там. Відродження “безсмертного полка” в Вашингтоні – це якийсь нонсенс!

Національні історії принижують досягнення власних військ, власної армії в Другій світовій війні. Ми бачимо це на прикладі країн колишньої Югославії, де відбулася зміна акцентів. Принижується значення внеску партизан Йосипа Броза Тіто: вони практично всю Югославію звільнили самостійно, а Другий і Третій українські фронти – це фронти Червоної армії. Та на перше місце ставляться не партизани, а совєтская армія. Чому відбувається заміна таких понять? Тому що російська пропаганда підносить себе, знецінюючи інших.

І отут українські вчителі, історики, викладачі можуть сказати своє слово: пояснити, що з такими темами треба працювати дуже обережно. Має бути консенсус. Почніть з малого, не треба одразу занурюватись у 90-ті роки, це складна тема. Але вчителі з ними все одно працюють.

Кафедри русистики – це ще один осередок впливу, який ми не бачимо, але він дуже потужний. Практично в кожному університеті на Балканах є кафедри русистики. У деяких навіть дві, окремо мова і література.

Продовження інтерв’ю – на наступному тижні.

/The Geopost