Васфіє Краснічі-Гудман: Боротьба за справедливість – це те, на що заслуговує кожен, хто вижив

Васфіє Краснічі-Гудман було 16 років, коли вона зазнала сексуального насильства під час Косовської війни. Вона стала першою албанкою, яка порушила суспільну стигму і публічно розповіла про пережите насильство з боку сербських бойовиків. 

Відтоді відстоювання прав потерпілих стало справою її життя. Вона позиціонує себе як громадська активістка, яка вижила та вимагає змін. Її голос звучить із високих трибун у Конгресі Сполучених Штатах Америки, де Васфіє з родиною мешкає нині, та Асамблеї Косова, депутаткою якої вона була.

Про шлях від потерпілої до борця за права тих, хто вижив, Васфіє Краснічі-Гудман розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для The Geopost.

Повністю інтерв’ю тут: 

Краснічі-Гудман: Я виросла в селі Становц-і-Улет. Я наймолодша з дев’яти дітей. Зростаючи в Косово у 80-х і 90-х роках, мені не завжди було легко. Але у нас була чудова сім’я. Оскільки я була наймолодшою, я завжди відчувала себе дуже коханою і гарне ставлення до мене. Я була товариською дитиною. Я завжди була дуже дружньою, і саме про це в мене залишилися дуже теплі спогади з дитинства. Дуже теплі спогади.

The Geopost: Васфіє, ви перша жінка в Косові, яка публічно розповіла про сексуальне насильство, яке ви пережили під час війни. Що спонукало вас зробити цей крок? Чи було це важке рішення?

Краснічі-Гудман: Після того, як я втратила віру в правосуддя, у 2013 році я дійшла до того моменту, коли відчула, що нічого не втрачу, якщо заговорю та розповім світові, через що ми пройшли. У той час я не була так сильно пов’язана з Косовом, активістами чи чимось подібним. Тож, коли я вирішила висловитися, я поговорила з докторкою Феріде Рушіті з Косовського реабілітаційного центру для жертв тортур. І я пам’ятаю, як вона сказала: «Ви впевнені, що хочете висловитися? Це важлива справа — висловитися в Косово». А я сказала: «Звичайно, мене підтримують моя донька, мої брати і сестри, мій чоловік, і ніщо мене не зупинить». Це було 7 років тому, скоро буде 8.

Я дуже рада, що зробила цей крок. Щоб світ знав, що сербські злочинці зробили з жінками, чоловіками та дітьми в Косові, і це не наша вина. Немає чого соромитися того, що сталося. Нам потрібно говорити, кожен повинен говорити про зґвалтування під час конфліктів.

The Geopost: Чи пам’ятаєте ви свій перший публічний виступ? Якою була реакція суспільства, ЗМІ, родини, інших людей?

Краснічі-Гудман: О, я пам’ятаю. Це мало такий вплив! Я навіть уявити собі не могла, який вплив воно мало. Я думала, що коли розповім свою історію, це допоможе тим, хто вижив. Я знала, що суспільство сприйме це дуже близько до серця, і я отримала підтримку від усіх, включаючи фермерів у селах і аж до президента. Усі були на моєму боці. Усі мене підтримували.

The Geopost: Як змінилося ваше життя після цієї події? І чим ви займаєтесь зараз?

Краснічі-Гудман: Моє життя дуже змінилося. Я сумую за своїм життям до 2018 року. Мені не вистачає приватності, яку я мала, живучи в Сполучених Штатах і піклуючись про своїх дочок та сім’ю. Але зараз я дуже залучена до захисту прав людини в Косові. Я зустрічаюся з людьми, які пережили різні конфлікти по всьому світу. Постійно чую їхні історії, ділюся їхніми думками та підтримую жінок, щоб вони зверталися до нас. Для мене це велика честь, і це те, що дає мені сили та впевненість прокидатися кожного дня та з нетерпінням чекати, що мене чекає далі.

The Geopost: Ваша боротьба не закінчилася вашими свідченнями. Ви багато років виступаєте за визнання злочинів сексуального насильства під час війни. Що, на вашу думку, найскладніше: досягнення справедливості, зміна громадської думки чи побудова системи підтримки?

Краснічі-Гудман: Я думаю, що всі три аспекти йдуть пліч-о-пліч. Боротьба за справедливість – це те, на що заслуговує кожен, хто вижив. Саме тоді я дуже емоційно переживаю, коли говорю про справедливість, бо я борюся за неї з 17 років. І донині я ніколи не змирюся з тим, що зі мною сталося, поки не здійсниться справедливість.

Наше косовське суспільство, я думаю, йде правильним шляхом. Воно змінилося. Люди готові слухати, вони готові говорити про це більш ніж відкрито. До 2018 року ви чули деякі історії, але ніхто насправді нікого не знав, або, ймовірно, знали, але не говорили про членів своїх сімей, яких зґвалтували. Тож я також думаю, що так, це на правильному шляху. А тепер, щоб підтримати тих, хто вижив, я думаю, що все починається з родини. Сім’я дає вам сміливість висловитися. Сім’я дає вам сили рухатися вперед. Коли у вас є підтримка та свобода відкрито говорити про зґвалтування зі своєю родиною, ніщо не може вас зупинити.

Тож я сподіваюся, що більше постраждалих також матимуть таку підтримку від друзів, родини та суспільства. Але я думаю, що ви можете побачити багато відмінностей із 2018 року до теперішнього часу, бо люди нас підтримують.

The Geopost: Які кроки зробила держава Косово для підтримки жертв сексуального насильства під час війни? Що ще потрібно змінити?

Краснічі-Гудман: Косово нас підтримує. Нас визнають. Однак щоб це сталося, знадобилося багато лобіювання з боку організацій та суспільства, щоб досягти змін. Але так, нас визнають постраждалими від сексуального насильства під час війни. Ми маємо репарації від Косова, і в одному аспекті Сербія має виплатити репарації, а не Косово, тому що Косово як країна не завдало шкоди, не скоювало злочину. Але те, що воно має змінити, – це просто система.

Через 27 років після війни лише двоє злочинців за ґратами, і це непробачно для нашого суспільства, для наших інституцій. Їм потрібно більше працювати над правосуддям.

The Geopost: Чи вважаєте ви, що міжнародне правосуддя приділяє достатньо уваги сексуальним злочинам під час конфліктів?

Краснічі-Гудман: Абсолютно ні, особливо коли йдеться про Косово.

The Geopost: Чому?

Краснічі-Гудман: Я виступатиму від імені Косова у своїй справі, бо саме з цим я маю справу з кінця війни. Вони не сприймали серйозно жодні злочини, пов’язані зі зґвалтуванням. Вони не сприймали їх серйозно. Я пам’ятаю, коли мені довелося повідомити про свою справу у 2010 році, це був шведський поліцейський, який працював тут на EULEX. І він, по суті, сказав мені: «Те, що з вами сталося, не має великого значення». Якби він сказав це у Швеції, у своїй власній країні, це було б неприйнятно. Але коли вони приїхали до Косова, я думаю, що більшість із них були тут заради зарплати, а не для того, щоб служити правосуддю.

The Geopost: Я відвідала Боснію та Герцеговину і провела багато інтерв’ю з постраждалими. Вони розповідали мені, що злочинці, які вчинили сексуальне насильство, живуть з ними в одному місті. Вони ходять з ними одними вулицями. Вони стають політиками…

Краснічі-Гудман: Я думаю, що в Косові й донині живе чимало злочинців. На щастя, я не бачу своїх кривдників, тих, хто мене зґвалтував, бо буде дуже, дуже важко не прагнути помсти. Але в молодому віці я завжди хотіла справедливості, а не помсти. А для таких країн, як Боснія, де постраждалі й злочинці є сусідами та бачать їх, уряд має працювати над цим, щоб переконатися, що цих злочинців там немає. Вони не мають займатися політикою чи суспільними питаннями, а вони повинні бути за ґратами. Я сподіваюся, що Сербія як країна передасть цих злочинців із Боснії та Косова для притягнення до відповідальності.

The Geopost: Тисячі жінок і чоловіків в Україні також зазнали сексуального насильства під час війни з Росією. Що б ви хотіли сказати українцям, які пережили цей досвід?

Краснічі-Гудман: Мені дуже шкода кожну людину, яка переживає війну, не кажучи вже про зґвалтування. Це один зі злочинів, який руйнує тебе на все життя. Я бажаю їм сил боротися, домагатися справедливості, але найголовніше – це документація. Зберігайте документи, особливо нині, коли легше зберігати документи, ніж під час війни в Косово 1999 року. Боріться за справедливість і завжди беріть на себе відповідальність, ніколи не ховайтеся за тим, що з вами сталося.

The Geopost: Чи співпрацюєте ви з українськими неурядовими організаціями, які підтримують постраждалих від сексуального насильства?

Краснічі-Гудман: Наразі ні. Я хотіла би відвідати Україну та зустрітися з тими, хто вижив. Я контактую з кількома постраждалими, але не з організаціями. Це те, що я хотіла б зробити найближчим часом. Сподіваюся, цього року я поїду до України та відвідаю тих, хто вижив.

The Geopost: Які уроки Косова можуть бути важливими для України в контексті документування сексуальних злочинів, допомоги потерпілим та їх визнання?

Краснічі-Гудман: Я думаю, що Косово та Україна можуть працювати разом, неурядові організації чи навіть уряд можуть об’єднатися та отримати корисні уроки з Косова, привезти їх до України та працювати над цим. Заради відшкодування збитків, справедливості та просто щоб висловитися, тому що в Косові зараз у нас є інші постраждалі, які йдуть моїм шляхом, щоб розповідати, а не приховувати пережите насильство.

The Geopost: Чому сербська та російська пропаганда заперечують сексуальні злочини своїх військових?

Краснічі-Гудман: Вони заперечують цей злочин, тому що ніхто не може пишатися тим, що вони роблять з цивільним населенням, чоловіками, жінками та дітьми. Вони можуть заперечувати це лише тоді, коли ми всі знатимемо, що зґвалтування відбувалися в кожному конфлікті, який тривав століттями. Вони повинні виступити та вибачитися перед усіма, хто вижив, за те, що вони скоїли. Бо це руйнує не лише окрему людину – це руйнує вашу родину, вашу громаду та вашу країну. Бо зґвалтування – це злочин. Це залишиться з вами назавжди.

Були тисячі вбитих під час війни, і ми вільно говоримо про них. Ми пам’ятаємо їх. Але коли справа доходить до зґвалтування, всі просто мовчать. Бо ми не хочемо визнавати, що це сталося. Сербія також не хоче визнавати, що це сталося. І я проти цього. І я зроблю все, що в моїх силах, щоб сказати світові, що Сербія – це ґвалтівники, вони злочинці, і вони повинні бути за ґратами.

The Geopost: Що б ви сказали людям, які пережили драматичний досвід війни? Можливо, ваші слова можуть надихнути та підбадьорити їх?

Краснічі-Гудман: Моє послання до всіх: просто поставте свою доньку на наше місце, свою маму чи свою дружину, бо це може статися з будь-ким. Дуже важко з цим жити, і це не наша вина. Їм потрібно не просто чути наші розмови, але й справді бути почутими та звертати увагу на ці злочини. Бо в Косові, наскільки я знаю, наймолодшій постраждалій було лише сім років, коли її зґвалтували сербські війська. І я маю на увазі, що це не по-людськи для когось так робити. А потім для людей, особливо для друзів та родини, звинувачувати в цьому нас або не визнавати нас. Вони практично на сербській стороні. Вони на боці злочинців, і це не те, що хтось повинен робити, не кажучи вже про албанців. Тому що ми знаємо, що серби робили впродовж століть.

/The Geopost