Зустріч у Китаї: підсумки та нові виклики

31 серпня – 1 вересня відбувся Саміт ШОС у китайському місті Тяньцзінь. Фактично – переговори Сі–Путін–Моді. Путін вкотре прив’язав «мир для України» до теми розширення НАТО, а Сі представив елементи «альтернативної» моделі глобального управління –  допомога країнам ШОС, своє бачення «постамериканського» порядку, кредити, центр співпраці з ШІ й запрошення в місячну програму. 

Індія ж, у свою чергу, продемонструвала і наголосила на курсі на «партнерство, а не суперництво» з Китаєм, утримуючи стратегічну автономію. Тоді вже з 2 по 3 вересня відбувся парад в Пекіні. Тут була яскрава публічна «тріо-картинка»: Сі, Путін і Кім разом на параді — перша спільна поява, до цього окремі зустрічі Путіна з Сі та Кім. На цій «дипломатичній зустрічі» прозвучали меседжі про «перехрестя війни й миру», а Китай показав оновлений набір озброєнь, у тому числі елементи ядерної тріади й засоби ППО/ПРО.

Дональд Трамп назвав це «змовою» проти США. Не втрачаючи нагоди, Кремль використав момент для сигналів щодо розширення оборонної взаємодії. Путін також дякував Кіму за «хоробрість» його військових. Лунали згадки про бойову участь КНДР, які зараз активно циркулюють у відкритих джерелах, а Кім публічно подякував Путіну за російську підтримку й пообіцяв «допомогти Росії».  Паралельно, аби ще раз продемонструвати свою «могутність», РФ провела наймасованіший за місяці комбінований обстріл — понад 500 БпЛА та запуск ракет, влучання по енергетиці й залізниці, підняття авіації НАТО в Польщі. Це був  «силовий акомпанемент» до дипломатичних сигналів Москви.

Що ж насправді хотіли продемонструвати? Фактично, те що зустріч ШОС була разом з парадом на наступний день, є дуже показовим, адже це своєрідна демонстрація спроможності зібрати «альтернативний клуб» і задавати порядок денний. Сі просував Глобальну ініціативу врядування (GGI) і наголошував, що світ «на роздоріжжі війни й миру». Пролунали також і обіцянки фінпідтримки країнам ШОС, що сумарно близько $280 млн, акценти на суверенітеті, енергетичній/технологічній співпраці, а також на стандартах ШОС у сферах даних/ШІ/безпеки. Окремо лунала ідея розвитбанку/фінінструментів ШОС, щоб зменшити доларозалежність та санкційні ризики. Це, знову ж таки, вписується у стратегічну лінію Китаю на багатополярні фінпотоки.

Разом з тим, Пекін чудово демонструє роль посередника, тому що публічно вітає переговорний процес США-РФ щодо врегулювання питання війни в Україні, але на практиці Китай не тисне на Росію припиняти війну. Аби перестрахуватись і не постраждати – Пекін тестує межі вторинних санкцій, не перетинаючи «червоні лінії» постачання летальних систем озброєння, але залишаючи простір для «dual-use» і логістики. Сі та Моді сигналізували про готовність рухатися «поза межі» прикордонних питань, наприклад питанню з Ладакх, відновлюючи прагматизм у торгівлі та технологіях без формальної «розв’язки» всіх проблем. Індія ж не залишилася на військовий парад, можливо, щоб уникнути фото біля Кіма та Путіна, що вкотре підкреслює балансування Делі між Заходом і «Євразією». Делі, як завжди, грає на баланс, і ця зустріч Моді–Сі виводить на перший план економіку і торгівлю, залишаючи безпекові розбіжності «за дужками».

На тлі параду «Газпром» і Китайська національна нафтогазова корпорація оголосили про «великий газовий трубопровідний» договір, це дуже чіткий  сигнал, що енергетичне зближення триває й може матеріалізуватися поза «Сила Сибірі-2», у вигляді узгодженого довгострокового маршруту і обсягів. Це дає Росії ринок, а Китаю — ресурсну страховку, і всі в виграші. Путін використовував ШОС як дипломатичний майданчик проти санкцій і повторив свою умову для «мирного врегулювання» щодо України, знову ж таки тезу про те, що «корінь конфлікту — НАТО». Сам парад був спроєктований як сигнал стримування: далекобійні ракети, нові БПЛА та крилаті системи, ППО/ПРО, це все можна описати як «меседж про можливості у відсічі та проєкції сили». Паралельно — наратив «мир через силу». Для КНДР ця зустріч взагалі історична, адже Пхеньян отримує історичне підвищення статусу, тут він вже публічно на рівні поруч з РФ і КНР і має можливість обмінюватись ресурсом, як людським, так і технологічним та економічним. Наратив про участь північнокорейських військових у бойових діях РФ підсилений символічними жестами й публічними «подяками».

Якщо брати глобально у «великій грі», то Пекін закріплює статус центра ваги «незахідного» табору, поєднуючи «парасольку безпеки» у вигляді ШОС, сигналізованих стандартів/ШІ з ресурсною та фінансовою віссю, у вигляді газової угоди і ідеї банків/клірингу. Це їх хід до архітектури, менш уразливої до санкцій. А Москва вже тут отримує легітимаційний ресурс у вигляді присутності на «великій сцені» і критично важливі енерго/військово-технічні та політичні «якорі», включно з каналами до «Глобального Півдня». Підтримка КНДР конвертується у додатковий військовий ресурс і психологічний тиск на Київ/Захід. Індія ж працює за старою схемою. Делі зберігає стратегічну автономію.  У ШОС вони мають свої інтереси, загалом,  для регіонального впливу, а із Заходом — для технологій, інвестицій та стримування Китаю в Індо-Тихоокеанському регіоні. Уникнення «параду з Путіним і Кімом» було свідомою оптичною дистанцією.

Загалом, картинка «Сі–Путін–Кім» і риторика ШОС –  це новий виклик американському лідерству і пануванню. І реакція Трампа демонструє, що Вашингтон трактує події як консолідацію контрбалансу, отже, зросте фокус США на стримування Китаю та «санкційну екологію» навколо РФ та КНДР.

Для України ситуація може більше загостритись, адже якщо участь підрозділів КНДР у боях підтверджується й масштабуватиметься надалі, то  це може частково закрити для РФ дефіцит «піхотного ресурсу», знизити тактичну «вартість» наступальних операцій і продовжити війну на виснаження. Для Києва це означатиме критичну потребу перебудови контрзаходів проти «мобілізаційного імпорту» РФ. І знову ж таки, якщо Пекін і далі буде продовжувати балансувати, тобто публічно «за мир», фактично — критичні комплектуючі подвійного призначення, які течуть до РФ через треті країни, то виникає дуже великий ризик розширення сірого каналу, а особливо після цієї зустрічі ШОС. Тобто тут питання буде радше до партнерів: чи будуть вони вводити точкові санкції і митно-експортний нагляд у «вузлових державах».

Але наступне питання на порядку денному у тому, що створення потенційного банку/клірингу ШОС і підписання газового мегадоговору з Китаєм дуже підвищить стійкість РФ до санкцій. І тоді Україні з партнерами треба працювати над вторинними санкціями та контрнаративом для країн-партнерів ШОС.

Фактично парад і саміт створюють дуже гарну картинку і мегасюжет про «несправедливий Захід» для «Глобального Півдня». В той час ШОС стрімко еволюціонує від «майданчика безпеки» до квазіекономічного блоку зі своїми нормами даних/ШІ/фінансів. А РФ закріплює відхід експорту на Схід, і в той самий час Китай мінімізує залежності від морських шляхів і санкційних ризиків.

Саміт ШОС у Китаї продемонстрував, що організація швидко трансформується із регіонального клубу з переважно безпековими функціями у потужний геополітичний і економічний центр впливу, де Китай відіграє роль головного архітектора нових правил гри. І саме в цей час енергетичне співробітництво Росії і Китаю в контексті санкцій виглядає як ключовий фактор, що забезпечує Росії економічну стійкість на тлі війни в Україні. Проте, очевидно, що Китай прагне максимально дистанціюватися від прямої військової підтримки, щоб не посилити міжнародний тиск на себе. А ще цікавий факт, що відсутні будь-які згадки про Україну у офіційних документах. Це дає зрозуміти, що Росія ізолюється у регіоні, і провал її спроб змінити міжнародний дискурс, підтверджує, що питання війни продовжує бути предметом складних переговорів за кулісами і абсолютно не є пріоритетом для ширшої коаліції країн ШОС. Очевидна поява елементів авторитарної уніфікації і спільної стратегії протидії Заходу під керівництвом Китаю означає, що ШОС буде дедалі більше конкурувати з західними глобальними інституціями, формуючи паралельний світовий порядок зі своїми правилами і зонами впливу.

Пекін використав подвійну сцену — саміт ШОС і військовий парад, щоб зафіксувати реальність світу, де Китай — не лише ринок, а й архітектор правил, РФ — ключовий партнер, а може і клієнт  у ресурсах та антизахідній політиці, і КНДР лише інструмент тиску. Проте Індія обирає прагматичну автономію, щоб у майбутньому уникнути наслідків, адже США вже отримали дуже чіткий сигнал про те, що консолідується альтернативний блок. Для України це означає довшу війну на виснаження з потенційним «імпортом» людських і матеріальних ресурсів РФ від авторитарних союзників. І, власне, чи спрацюють нові стандарти Китаю і меседж ШОС – «правила — там, де ми їх створюємо», буде залежати від того, чи зможе Захід перехопити ініціативу в економіці і на полі бою.

Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»/https://sprotyv.info