Як Росія розкручує свою сирійську поразку і чому

Для Володимира Путіна це був момент «виконаної місії»: у травні 2016 року він з’явився на екрані, встановленому на освітлених сонцем залишках римського амфітеатру в Пальмірі, Сирія, і похвалив російські війська перед концертом відомого оркестру з його рідного міста, який виступав перед античними колонами.

Приблизно за сім місяців до цього Росія розпочала масштабну кампанію повітряних ударів – військове втручання, яке відіграло важливу роль у порятунку президента Сирії Башара Асада від потенційної поразки від рук опонентів у громадянській війні в країні. Це було шоу, буквально покликане підкреслити новий вплив Росії на Близькому Сході, частина пропагандистської хвилі, яка вихваляла роль Москви.

Після приголомшливого наступу під проводом бойовиків, який усунув Асада від влади менш ніж за два тижні – темпи якого самі по собі були докором Путіну, чия очевидна віра в те, що повномасштабне вторгнення в Україну поставить Київ на коліна за такий же короткий термін, виявилася вкрай недоречною, – Росія грає набагато більш приглушену мелодію.

8 грудня, коли стало відомо, що Асад пішов у відставку після чверті століття перебування при владі, деякі з головних російських телевізійних програм взагалі не згадували про Сирію, тоді як деякі інші не згадували про роль Росії в цій країні.

Наступного дня, коли майбутнє Сирії і доля російських позицій у цій країні залишалися невизначеними, драматичні події останніх двох тижнів отримали набагато менше уваги в російських газетах – у їхніх перших випусках після того, як з’явилися ці новини, – ніж у багатьох інших засобах масової інформації.

В «Российской газете», офіційному урядовому виданні, на першій сторінці домінувала величезна фотографія і стаття на шість колонок про те, як Путін і його автократичний білоруський союзник Олександр Лукашенко підписали пакт про безпеку, із заголовком, що нагадував про битву часів Другої світової війни.
Сирія була внизу сторінки, поруч із матеріалом про Кубу. А лідером партизанів на фото на першій шпальті був не Абу Мухаммед аль-Джолані, голова визнаної США терористичної групи «Хаят Тахрір аш-Шам» (HTS), яка очолила наступ, що призвів до повалення Асада, – це був Че Гевара.

Не маючи попередньої інформації, читач цієї та деяких інших статей може не усвідомлювати, що Росія відігравала важливу роль у Сирії протягом майже десятиліття – країні, яка була в центрі зусиль Путіна, спрямованих на те, щоб кинути виклик Вашингтону і Заходу.

Офіційні особи також не визнавали цього контексту. Кремль заявив, що Росія надала Асаду притулок і політичний притулок, представивши це як гуманітарний жест Путіна. Але більш ніж через 48 годин після того, як було підтверджено повалення Асада, ні Путін, ні міністр закордонних справ Сергій Лавров не прокоментували публічно ні цей, ні будь-який інший аспект ситуації в Сирії.

І хоча Росія не соромилася брати на себе відповідальність за перемогу над Асадом після повітряної кампанії Москви, ЗМІ були зайняті тим, що перекладали провину за його швидке падіння на інших – зокрема, на самого Асада і на сирійські збройні сили, які, на їхню думку, розчинилися без бою.

У статті в популярному таблоїді «МК» під заголовком «Ніж крізь масло» редактор відділу міжнародних відносин Андрій Яшлавський пише, що нездатність врятувати Асада стала серйозним репутаційним ударом для «іноземних союзників» Сирії, але він припускає, що не було сенсу приходити йому на допомогу на полі бою.

«Якби солдати Сирійської арабської армії продовжували вперто чинити опір… було б кому допомогти і була б причина це робити. На жаль, цього не сталося».

Російські блогери, які зосереджуються на військових питаннях і війні в Україні, також висловили свою думку, деякі з них підкреслили, що російське керівництво опинилося в незручному становищі, а інші націлилися на сирійський уряд і військових.

«Падіння Сирії – це якась неймовірна квінтесенція боягузтва і зради оточення Башара Асада і сирійських еліт в цілому і сирійської армії зокрема», – написав у Telegram Сергій Колясніков, він же Зергуліо.

7 грудня, коли доля Асада все більше здавалася вирішеною, а його супротивники наближалися до Дамаска, Лавров знайшов ще одну мішень для звинувачень: Сполучені Штати разом з альянсом НАТО.

Виступаючи на форумі в Досі, він припустив, що війна в Сирії є частиною серії «агресивних авантюр, розпочатих США та їхніми союзниками в Іраку, Лівії, Палестині…. Все це є повторенням старої, дуже старої звички створювати якийсь хаос, якийсь безлад, а потім ловити рибку в каламутній воді».

«Ми абсолютно переконані в неприпустимості використання терористів на кшталт «Хайят Тахрір аш-Шам» для досягнення геополітичних цілей, як це робиться зараз з організацією цього наступу», – сказав Лавров./Rferl/