Росія посилює свою приховану війну за межами України

Нові дані свідчать про новий тривожний етап у тактиці Кремля, який безпосередньо загрожує життю європейців.

Протягом останніх трьох років Росія проводила все більш зухвалу кампанію саботажу та підривної діяльності проти європейських союзників України. У 2024 році Москва значно посилила свою тактику – перейшла до вбивств, компрометації водних об’єктів у кількох європейських країнах і націлилася на цивільну авіацію.

Лише цього тижня депутат Держдуми Олександр Казаков заявив, що російські диверсії в Балтійському морі були частиною військової операції, спрямованої на те, щоб спровокувати НАТО і розширити контроль Росії над цим регіоном. Хоча такі події, як перерізання підводних кабелів, привернули значну увагу ЗМІ, не було зроблено жодних систематичних зусиль для оцінки повного масштабу і характеру дій Росії проти Європи. Аналіз Лейденського університету показує, як далеко Росія готова зайти, щоб послабити своїх європейських супротивників та ізолювати Україну від життєво важливої підтримки. Він малює жахливу картину потенціалу російської ескалації нижче ядерного порогу – і підкреслює необхідність узгодженої і рішучої європейської відповіді, якої досі бракувало.

На тлі зростаючих сумнівів щодо подальшої готовності Сполучених Штатів гарантувати європейську безпеку і надавати військову допомогу Україні, а також ескалації російських атак, Європа не може дозволити собі зволікати з нарощуванням власного військового потенціалу.

Дослідження Лейденського університету, що ґрунтується на огляді російських операцій у фізичній сфері, за винятком більшості кібер-операцій, показує, що Москва все частіше виходить за рамки своїх давніх кампаній шпигунства і підриву цифрових технологій. Навіть використовуючи консервативну метрику атрибуції, кількість російських операцій проти Європи зросла з 6 у 2022 році до 13 у 2023 році і 44 у 2024 році. Більшість з цих інцидентів пов’язані з підготовкою до саботажу. Цілі варіюються від критично важливих об’єктів підводної енергетичної і комунікаційної інфраструктури в Північному і Балтійському морях до військових баз, складів і заводів з виробництва озброєнь. Ще однією поширеною російською тактикою є операції впливу на європейських політиків, спрямовані на підрив політичної підтримки України як на рівні Європейського Союзу, так і на національному рівні. Ключовим прикладом є скандал навколо «Голосу Європи», який був пов’язаний з радикальним новинним сайтом, що став для Кремля інструментом для поширення дружнього до Росії контенту та фінансування проросійських політиків у різних європейських країнах.

Поряд з цими більш витонченими заходами відбулися численні акти вандалізму, спрямовані на те, щоб посіяти сум’яття і порушити повсякденне життя. Це свідчить про подвійний оперативний підхід, який поєднує дії, що здійснюються опортуністичними злочинцями, завербованими через такі платформи, як Telegram, з планами оперативників, пов’язаних з державними установами, такими як ГРУ.

У 2024 році російські операції проти Європи різко активізувалися як за частотою, так і за масштабами. На додаток до збільшення кількості диверсій, Москва розширила свою тактику, включивши в неї цілеспрямовані вбивства: вбивство пілота, який дезертирував, замах на генерального директора німецького виробника зброї Rheinmetall і залучення громадянина Польщі до змови з метою вбивства президента України Володимира Зеленського. Ескалація також включала в себе більш невибіркові акти насильства, такі як розміщення запалювальних пристроїв на рейсах DHL, які могли б спричинити катастрофи, якби здетонували в повітрі. Натомість вони вибухнули на складах у Великій Британії та Німеччині незадовго до або після транспортування повітрям. Деякі західні силовики підозрюють, що ці операції були репетицією майбутніх атак на авіалайнери, що прямують до США, а це означає, що Росія фактично перейшла до актів державного тероризму. Загроза для цивільної авіації ще більше посилюється зростаючою кількістю інцидентів з глушінням GPS уздовж західного кордону Росії, а також вторгненнями безпілотників над цивільними аеропортами. Відверта зневага Москви до цивільного життя і її причетність до збиття комерційних авіалайнерів (таких як рейс Малайзійських авіаліній у 2014 році і рейс Азербайджанських авіаліній у грудні 2024 року) підкреслюють цілком реальну небезпеку, яку ці операції становлять для повітряних перевезень над Європою.

Однак для повного розуміння якісної ескалації російських операцій проти Європи у 2024 році важливо розглянути ширший спектр інцидентів. Тероризм, або використання смертоносного насильства в політичних цілях, вийшов за рамки атак на літаки DHL. Можливо, сюди також можна віднести керовані Москвою змови, які реалізувалися минулого року, коли школи в Словаччині та Чехії отримали понад тисячу погроз про замінування, що призвело до закриття шкіл на кілька днів. Нарешті, низка проникнень на водоочисні споруди піднімає питання про саботажні операції, здатні завдати справді масштабної шкоди фізичній безпеці громадян Європи. Те, що такий потенціал не є теоретичним, продемонструвала шведська влада, яка рекомендувала постраждалим мешканцям кип’ятити питну воду. Взяті разом, ці дії знаменують собою новий тривожний етап у російській тактиці проти Європи, яка безпосередньо загрожує життю її мешканців.

Як відомо, важко визначити наміри таємних операцій, але Росія, схоже, переслідує дві основні мети: по-перше, підірвати бажання європейських політиків і громадян продовжувати надавати військову допомогу Україні; по-друге, продемонструвати, до якої міри вона готова піти на ескалацію, переслідуючи цю мету. Хоча дотеперішні дії Росії викликали значне занепокоєння, фактична шкода, завдана Україні, була відносно обмеженою.

Більша небезпека полягає в рівні насильства і дезорганізації, до яких Кремль, схоже, готовий вдатися в майбутньому.

У дискусіях про те, яка кількість або якість допомоги Україні може перетнути російську червону лінію і спровокувати ескалацію, основна увага зосереджується на загрозі ядерної зброї. Однак аналіз Лейденського університету свідчить про те, що ескалація, швидше за все, відбудеться нижче ядерного порогу – і дає уявлення про те, що це може спричинити: бомбардування цивільних авіаліній, саботаж підводної інфраструктури, що може залишити значну частину Європи без електроенергії або доступу до Інтернету, цілеспрямовані вбивства ключових промислових лідерів, атаки на водопостачання, що може поставити під загрозу здоров’я сотень тисяч європейців. Слід також враховувати і подальші наслідки: оскільки європейські служби безпеки переорієнтовуються на протидію державним загрозам, антитерористичне покриття, ймовірно, постраждає, що потенційно створить можливості для недержавних акторів, таких як «Ісламська держава», завдати удару по них. Очевидно, що протидія дедалі агресивнішій позиції Росії щодо Європи вимагатиме багатогранної відповіді.

У грудні 2024 року Генеральний секретар НАТО Марк Рютте попередив, що європейці повинні «перейти до мислення воєнного часу». Для континенту, який давно звик до миру, це буде важкою, але необхідною адаптацією – не лише через повільну, але неухильну втрату Україною території на користь Росії, а й через те, що нова адміністрація США на чолі з новообраним президентом Дональдом Трампом сигналізувала про небажання надалі озброювати Україну і відкрито погрожувала відмовитися від союзників по НАТО, які не виконують своїх оборонних зобов’язань.

Незважаючи на нагальність ситуації – а дані свідчать про те, що Німеччина і Франція стають найбільшими мішенями – увага Європи, схоже, розділилася. Ключові держави, такі як Німеччина і Франція, стурбовані економічним спадом, бюджетним дефіцитом і зростаючою політичною нестабільністю, що підриває їхню здатність значно посилити свої зобов’язання перед Україною. Сполучене Королівство, інша велика військова потуга Європи, стикається зі значним скороченням витрат на оборону, незважаючи на погіршення міжнародної ситуації з безпекою. У Румунії проросійський кандидат нещодавно переміг у першому турі президентських виборів (щоправда, тепер вони були анульовані). З Нідерландів пишуть, що протягом кількох місяців у новинному циклі домінують перипетії нестабільного коаліційного уряду, який, схоже, зосереджений переважно на внутрішніх справах.

Після трьох років ескалації російської агресії загроза, що постала перед Європою, є загальновизнаною. Проте багато європейських політиків все ще не наважуються вжити необхідних заходів для її подолання, можливо, побоюючись реакції виборців, коли потрібно буде ухвалювати складні рішення щодо фінансування зростаючих військових видатків. Зі свого боку, багато виборців, схоже, хочуть переорієнтуватися на внутрішні питання, а не на міжнародні, застосовуючи підхід «спочатку ми, потім вони», як показало нещодавнє голландське дослідження.

Проте, якщо Європа не переорієнтує свої пріоритети і не відреагує єдністю і рішучістю, наслідки можуть бути жахливими – не лише для України, але й для довгострокової безпеки континенту і його місця в альянсі НАТО.

Для зміцнення безпеки Європи необхідна більш рішуча позиція щодо російських операцій. Рішення фінської влади висадити на борт і затримати вантажне судно, підозрюване в пошкодженні підводного кабелю в грудні минулого року, і рішення НАТО посилити свою військово-морську присутність в Балтійському морі є позитивними сигналами в цьому відношенні. У більш фундаментальному плані Європа повинна визначити власні червоні лінії у відповідь на провокації Москви. Досі дискусії навколо ризиків ескалації були здебільшого реактивними, зосередженими на тому, яка саме західна допомога Україні може викликати реакцію Росії, а не на встановленні чітких порогових значень для європейських заходів у відповідь. Вони можуть включати подальші санкції або арешти заморожених російських активів, а також постачання додаткових систем озброєнь в Україну і навіть встановлення безпольотної зони над країною. Публічно висловлене зобов’язання відповісти на саботаж, підкріплене реальною загрозою, могло б забезпечити стримуючий потенціал, якого наразі бракує.

У рамках цієї більш рішучої позиції Європі необхідно буде інвестувати у зміцнення своїх розвідувальних служб – як для того, щоб максимізувати їхню здатність протистояти зростаючій російській загрозі, так і для того, щоб підтримувати високий рівень контртерористичної спроможності щодо недержавних екстремістів, таких як Ісламська Держава. У довгостроковій перспективі Європа повинна нарешті докласти серйозних і узгоджених зусиль для пожвавлення власної збройової промисловості, що має вирішальне значення для збереження здатності постачати зброю Україні незалежно від зовнішньополітичних пріоритетів США, а також для самостійного забезпечення безпеки, від якої в кінцевому рахунку залежить процвітання континенту. Нічого з цього не буде легко досягти, особливо на континенті, сумнозвісному своєю нездатністю організувати власну колективну безпеку. Але ставки високі і виходять за рамки необхідності підтримати Україну і відбити майбутню російську агресію. По суті, питання полягає в тому, чи зможуть європейські ліберальні демократії протистояти тиску авторитарного реваншизму, або ж їхні ідеали похитнуться через нездатність захистити їх військовими засобами. В умовах, коли демократія в усьому світі перебуває під загрозою, Європа не може дозволити собі похитнутися перед обличчям імперіалістичних амбіцій Росії./foreignpolicy/.