Досвід Косова: що Україні потрібно знати про пошук зниклих безвісти

Судово-медичний експерт, професор приватного університету UBT Арсім Герджаліу (Arsim Gexhaliu) тривалий час очолював Косовський інститут судової медицини. Він вважає, що Україні варто враховувати іноземний досвід, аби не робити помилок, які мають інші країни. Адже після завершення війни постає багато викликів, повідомляє УНІАН.

За словами Арсіма Герджаліу, після закінчення війни в Косово, що тривала із Сербією у 1998-1999 роках, працював міжнародний трибунал, до якого через дотримання нейтралітету не було залучено місцевих фахівців. Пізніше питаннями зниклих безвісти стали займатися і міжнародні місії, які вже залучали місцевих та іноземних спеціалістів, був створений офіс зниклих безвісти, що працював із ДНК-аналізами.

Загалом зникли безвісти 13553 людини. У 2002 році список таких людей налічував вже 6400 осіб. А зараз – 1600.

Регулярні зустрічі двох комісій (зі сторони Сербії та Косово), які працювали над поверненням та ідентифікацією тіл загиблих, тривали сім років. Арсім Герджаліу говорить, що з території Сербії повернули тисячу загиблих. Крім того, частина албанців, які вважалися зниклими безвісти, перебували в увʼязненні і повернулися додому живими. Але, на жаль, більшість зниклих у Косово під час війни людей були ідентифіковані в масових похованнях. У рідному селі пана Арсіма було розстріляно майже 100 цивільних, його родина теж загинула.

Фахівець наголошує, що в Україні після війни буде корисним та необхідним збір детальної інформації в усіх населених пунктах, що були в окупації, аби мати повний список зниклих безвісти. За його словами, у пошуку важливою є вся інформація – зовнішній вигляд, особливі прикмети, одяг, хто і де бачив востаннє.

Крім цього, він наголошує, що саме країна, де сталася війна, має керувати цим процесом і координувати його.

“У Косово багато всього було зроблено завдяки підтримці партнерів, але саме ви, а не хтось інший, маєте контролювати увесь процес. Важливо бути лідером цього процесу і не шкодувати коштів на підготовку вітчизняних фахівців”, – наголошує експерт та додає, що в ідентифікації тіл загиблих провідна роль належить судовим експертам та антропологам.

Косово й Боснія та Герцеговина — дві країни на Балканах, що мають спеціальне законодавство щодо зниклих безвісти. У Косові такі родини отримують пенсії. В громадах діють асоціації родин зниклих безвісти, що підтримують і захищають права таких родин. Водночас не менш важливою є робота щодо збереження памʼяті про пережите – меморіалізація є складовою післявоєнного життя, бо якщо не памʼятати загиблих і зниклих безвісти, скоєні воєнні злочини високим стає шанс на їх повторення.

Однак, як зазначає косовський експерт, знайти всіх не вийде: “Коли доля більшості зниклих людей вже встановлена, залишається частина, про яку немає жодної інформації. І це найскладніше для пошуків. Адже з часом свідки можуть померти, а докази бути втраченими. Всіх знайти та дізнатися обставини зникнення, на жаль, не вийде. Такі реалії життя”.

Ніби підтвердженням його слів виглядає інсталяція в приміщенні парламенту Косова. Це мистецьке осмислення теми зниклих безвісти депутаткою та мисткинею Елізою Ходжею. Темний коридор з написами на стінах цитат косоварів, які під час війни втратили батька, сина чи матір… Зі стелі в цьому просторі звисають сотні ключів, які є символами людських душ і водночас речами, що відкривають шлях додому.

Для місцевих політиків – це постійне нагадування не лише про війну, а й про тих людей, доля яких залишилася назавжди невідомою.

За майже три роки повномасштабної війни в Україні зникли безвісти близько 54 тисяч людей – як військових, так і цивільних. Про це у листопаді повідомив заступник міністра внутрішніх справ Леонід Тимченко.

Родини зниклих безвісти вірять, що рідна людина жива і перебуває в полоні. І цю надію посилюють офіційні дані. Адже, за інформацією омбудсмена Дмитра Лубінця, близько 40% повернутих з полону – це люди, які мали статус зниклих безвісти за особливих обставин і не були підтверджені Міжнародним комітетом Червоного Хреста.

У громадській організації “Юридична сотня”, яка надає соціально-правовий захист в тому числі членам родин зниклих безвісти військовослужбовців, зазначають, що з початку повномасштабного вторгнення отримали понад 22 тисячі різних звернень, з них три тисячі — саме від родин зниклих безвісти.

Однією з ключових проблем ці люди називають брак інформування – більшість із них не отримували достатньо інформації та не мали цілісного розуміння процесу пошуку військового і ролі різних органів та організацій в цьому процесі. Крім цього, мали місце випадки неетичної поведінки з боку представників ТЦК, коли, приміром, сповіщення про зникнення безвісти вручали дітям або навіть сусідам. Часто родини проводили власні пошукові дії, аргументуючи це недостатньо ефективною роботою пошукових організацій. /unian.ua